Особисте

скажіть, де ви були

коли відчував я у вас потребу

коли переслідували чорні коти

коли дороги перебігали зебри...

коли мої океани гинули без води

кому існували ви?

де

думок траєкторії мандрували

вигаданими просторами

ваших будинків 

місцями 

світло в маленьких віконечках

надміру скупе і тьмяне

й позірно присутня ваша сутність

насправді

ні під дощем, ні під сонячним небом

вас не було

хоча відчував я у тому потребу

стримував сльози мислив про себе

що й коли ні з ким було іти

коли ні надії не було в кишені

у криках нової простої строфи

усіх вас своїм залишав натхненням